Історія нашого села Келеберда

Келеберда́ — село в Україні, в Канівському районі Черкаської області, центр Келебердянської сільської ради. Розташоване на лівому березі Дніпра за 18 км на схід від районного центру — міста Канева та за 4 км від залізничної станції Ляплава.

Населення села становить 1003 особи (2013; 1129 особи в 2009; 1194 особи в 2007).

Походження назви

Із переказів відомо, що на високому місці, на березі Дніпра, де не затоплювала повінь, першим оселився рибалка на прізвище Берда. З часом біля нього стали поселятись інші переселенці. Поселення виникло біля Берди, що з часом перефразувалось у Келеберду («коло Берди»).

За іншою версією відомо, що слово Келеберда має татарське походження. На місці, де розташоване поселення, знаходилась татарська фортеця і переправа через Дніпро. Про це свідчать історичні знахідки та пам'ятки. «Чорні клобуки» пильно стежили за переправою і мали там свої укріплення, на що вказує сама назва «Келеберда» — тюрське слово «кале», або «келе», означає «фортеця».

Давні часи

Колись на території, де знаходиться теперішнє село, було русло Дніпра. Про це свідчать залишки річкового дна: різні черепашки, камені-гальки, які можна знайти на піщаних горбах, що відділяють село від поля. Хоча нині ці піщані горби всі заліснені, починаючи з повоєнних років німецько-радянської війни і завдяки зусиллям Ліплявського та Прохорівського лісництв.

За селом, на пагорбах знаходять бронзові наконечники стріл. Ці та інші знахідки, а також розкопки цілого ряду могил у Келеберді та за нею, в яких знаходили велику кількість черепів та різної зброї, говорять про те, що на території села відбувались великі бої. На території поселення проходив кордон між Київською Руссю і племінними угрупуваннями степових кочовиків. Місце було небезпечне. У XI–XIII століттях давньоруські князі використовували для охорони південних кордонів Русі вихідців з тюркомовних племен, так званих «чорних клобуків». У літописах згадується їхнє поселення біля давньоруського міста Заруба, неподалік важливого броду через Дніпро.

У 1970-их роках Келебердою зацікавились співробітники кафедри археології Київського державного університету. Це сталося після того, як на кафедру потрапила залізна бойова сокира епохи Київської Русі, яка була знайдена місцевими жителями на території села. Співробітники кафедри археології під керівництвом Сергія Васильченка неодноразово приїздили в Келеберду для проведення розкопок. У піску їм траплялися численні уламки так званої багатовалинової кераміки епохи бронзи 2 тисячоліття до нашої ери. Викопали і кілька фрагментів горщиків черняхівської культури — II—V століття до н. е. Знайшли вони багато черепків українського посуду, дитячу глиняну іграшку-свистунець у вигляді стилізованої фігурки кабанчика і кілька шматків глиняної обмазки печей і долівки. У Келеберді знаходили римські монети, уламки черняхівської бронзової фібули, застібки для одягу. Відкрито курганний могильник епохи Київської Русі.

Заснування села

Село засноване у XVII столітті як сотенне містечко Полтавського полку. (в Полтавському полку Келеберда Кременчуцького р-ну, а ця належала до Переяславського полку). Після 1654 року, коли Лівобережжя приєднали до Росії, село увійшло до складу Ліплявської сотні.

Історичні пам'ятки

У 1995 році було проведено розпаювання колективних земель. У грудні 1999 року КСП «Дніпро» реорганізовано в СТОВ. У селі за сприяння благодійного фонду «Тарасова земля»відкрито пам'ятний знак «Гори мої високії» на місці, де Тарас Шевченко написав картину «Коло Канева».